Здається, і досі забутая пісня лунає,
Чи, може, то вітер свої стереже береги,
До котрих пристали човни, - він це теж пам'ятає.
Де тихо і сумно... Інакше тепер навкруги.
Здається, в тумані горять ті знайомії очі,
В безодню минулого спогадом влучить гроза,
Затоптаним словом порве тишу довгої ночі.
Здається, обличчям струмує гаряча сльоза.
Здавалось, хтось дивиться знов на високу могилу,
І ще впізнається могутнього пращура слід.
Пишніли в степу невпокорені вуса ковилу
В терпкій гіркоті кострубатих полину борід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916248
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2021
автор: Мирослав Бісаврюк