коли завтра не знатиму
за яким календарем жити
засвіти посеред блакитного неба
місяць
і закресли
намальовану зіницю на чолі
нею бачу лише уявне
але від того не менш реальне
хребти дерев так само легко ламаються
як і людські
вагони метро ковтають нас і
відригують неперетравленими
годуючи багатороте місто
хіба не так чинять птахи
вигодовуючи нових хижаків
пальці вулиць
старечі набряклі потворні
такі ж чіпкі що й століття тому
втікати
безсенсово
як і битись головою об одвірок пам'яті
в безглуздих намаганнях
забути/згадати
когось/себе
вчинки/перші думки
дні
під покровом лику безликих святих
майорять іменами і легендами
як цвинтарна земля
хрестами похиленими
як жінки
розповнілими животами тінню материнства
як чоловіки
могутніми плечима прообразом війни
поклади мене у вогонь незатаврований
коли завтра не знатиму імені того
хто мене освячує
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915923
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2021
автор: Сніг_на_голову