Я припаду колінами до теплої землі
Не перед мовчазним пустельним богом.
Йому я не слуга. Не раб. Не син.
Відкрите, чисте серце не прийме чужого.
В моїй руці чекає на свій час зерно,
Його відправлю я в святе родюче лоно.
Най, Мати-Сира-Земле, проросте воно,
Най вдосталь сили набере й цвітне червоно!
Я погляд свій зведу у чисте синє небо
Не задля того, щоб молити щось для себе.
Блакить всміхнеться і на мене позирне, бо
Прошу дощу зернятці на потребу.
Навкруги все святе, Природою кохане.
У Храмі-Лісі браття меншії зростають.
А в злагоді з цим будеш - омине погане,
Про тебе духи звідусіль завжди подбають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915863
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2021
автор: Мирослав Бісаврюк