Притулився бузок фіолетово-ніжно до хати,
Зазирає у шибку, замереживши квітами світ.
Може, вийде у двір сива жінка, старесенька мати,
Залюбується, може, на злеліяний веснами цвіт.
Розбрелися кущі від оселі кудись до дороги,
Поріднились із сонцем, напилися весняних дощів.
Замітає весна сиві східці порогу старого -
Чи то квітами сипле, чи сльозами бузкових кущів...
Скільки весен без неї розквітає садочок край хати -
Свіжий подих цвітінь навкруги і аж ген до ріки…
Розсівала любов цілим світом натруджена мати,
Щоб красу дарувала добрим людям на цілі віки…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915703
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2021
автор: Людмила Пономаренко