Мої зап'ястя пахнуть чебрецем...
Там, де весна прощальної співає...
І я щось, наче, знаю і не знаю,
ховаючи у спогадах лице.
Де бабин хліб молився у печі
і рахував згаше́ні вуголята,
а над вікном сиділи янголята,
як у самого Бога на плечі.
Де борщ на блят¹ вихлюпував нестрим,
такий гарячий і такий смачнючий.
І я тепер, немов незграбний учень,
баную² за невловленим отим.
І оживає в серці дивний знак,
такий, як там, на здревнілій сорочці...
І зблиск сльози ховаю тихо в оці,
бо душу зачепило, якось так...
Оцим тремким торканням рук дощу,
коли весна прощається із цвітом
і кружеляє ладно понад світом,
набувшись із тобою досхочу.
І на прощання цьомає в лице...
А я мовчу, сказати що не знаю,
лиш аромат вдихаю і вдихаю...
Мої зап'ястя пахнуть чебрецем...
31.05.21 р.
¹металева (найчастіше чавунна) поверхня
печі (кухні, п'єцу) для приготування їжі
²жалію
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915470
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2021
автор: Леся Геник