Зорі тобі вказують долю,
По волі Господній - то є...
Чому ж ти обравши неволю,
Чому зневажаєш своє?
Минуле життя півзабуте,
Вкраїнських родин і рідні...
Хіба це життя - то спокута
На рідній землі.
Над нивою пісня не лине,
Коли за плугом ідеш.
Під скибою доленька гине,
Коли облоги ореш.
Хіба ти господар в полі,
Хіба ореш, сієш своє?
Коришся чужій волі,
Ужинки чужий спожиє.
Чому ж не турбує причина ,
З ким і куди ти йдеш.
Тобою керує чужа людина
І ти як невільник живеш.
Природні багатства дала Україна,
Щоб ви не були в журбі
І Ненька гукає до сина:
-Не зраджу тобі..!
Не зраджуйте святої долі,
Яку з першим подихом взяв.
Будучим господарем в полі,
За працею пісню співав.
А Ненька все те, що сієш,
Не ділить на зло і добро.
Будучим вільним, зумієш
Сіять на щастя зерно.
Доле, дай людям прозріння
Рід людський не губи.
Хай українець не сіє насіння,
З якого зростають раби.
Хай рабство спливає у вічність,
Як сорок Мойсеєвих літ.
Нескорену волю і єдність
Відродить вкраїнський Рід.
(Цей вірш, як варіант вірша Доля)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915289
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.05.2021
автор: Сокол