Привіт, моя примхлива доле,
Чого ж ти плачеш на плечі?
Навіщо ти крізь щастя поле
Прийшла до мене уночі?
Навіщо ти крізь мрій тканину
Прокралась мишею в мій дім?
Гризеш мені безкрилу спину
І ждеш, що казку розповім...
Тебе прогнати я не в силах,
Сама собі ти режисер,
Та суть не в цьому, а у крилах,
Які твій хвіст, мов гумка, стер...
Тепер сидиш і гірко плачеш,
І казку просиш про любов,
Вже все одно, чи ти пробачиш
Мою відмову нині знов...
Вже все одно, що в мріях дірка,
Що сіль лишилась від сльозин,
Бо на дзиґарику вже стрілка
Торкнулась ранішніх годин...
Душа у світлі стрепенулась:
- Ну що ж, заплакана, бувай!
Мого життя хвостом торкнулась,
Тепер біжить крізь дірку в гай...
Де новий день розправив крила,
Що стерла гумкою вночі
Примхлива доля, що сиділа
Й благала казку на плечі...
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915265
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.05.2021
автор: Sukhovilova