О, як мені його бракує,
він мій нестримний віртуоз.
Та чи за мною він сумує
у величі бурхливих гроз?
Люблю шалену його вдачу
і норов блискавичний теж.
Як він, ніколи не заплачу
і не приборкаю пожеж.
Так не станцюю на асфальті.
Я кожну мить із ним ловлю.
Він падає. Він робить сальто.
І я його таким люблю.
Хоч безбентежний, як хлопчисько,
і невиправний восени,
уся тремчу, коли він близько,
і миті тій нема ціни.
Нічний, вечірній чи ранковий –
це він натхненник моїх рим.
Він зветься ДОЩ! І він – чудовий!
Мені так добре спиться з ним.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914968
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2021
автор: Ольга Береза