«Колись давно всі річки були глибокими, повноводними і судноплавними…» Мабуть, кожна розповідь про річки починається саме так. У Гнідинцях теж протікає річка Рудка. Що це річка, а не ставки і болота, видно лише при в’їзді в село, де вона скручуючись і вигинаючись ховається вузенькою стрічечкою в долинах села, а далі переростає у великий ставок, вир, болото і тягнеться далеко в інший бік від села.
Гнідинці знаходиться в долині, тому можна припустити, що село розміщене на дні колишньої повноводної ріки. Це не лише мої вигадки, це спостереження і розповіді старожилів. Попівка – мій рідний півострів з трьох боків оточений ставком та болотами, тому щоліта маємо безкоштовні концерти місцевих жаб та вороже ревіння ставкового бугая. На місці, де зараз стоїть наша хата теж колись було дно Рудки, бо раніше попід хатою росли рясні кущі гусячої лапки – рослини, яка буває тільки біля води. Коли копали ямку під буряки, теж проходили шар ґрунту що складався з залишків панцирів річкових равликів та молюсків.
Ставок розділяє береги Загреблі, Конотопу та Попівки і вабить рибалок своєю рибою, домашню водоплавну птицю водяним простором, та лебедів – озерцем, яке взимку майже не замерзає, бо там б’ють джерела. Далі ставок більш стає схожим на болото, яке містить в собі безліч таємниць.
Вир – місце на болоті де є трясовина, яка затягує в себе. Тому ніхто не ризикує там блукати в пошуках пригод. Чула від дідуся, який у воєнні роки був десятирічним хлопчаком, що німці на долині застрелили чотирьох євреїв і вкинули в болото, це попівські діти угледіли, коли ховалися за високим обніжком. Ніхто в селі цього не знав до того часу, поки не приїхали у Гнідинці нащадки загиблих і розпитували про ту трагедію, але всі тільки знизували плечами і тільки дідусь після моєї розповіді про делегацію, пригадав про цю подію.
Болото тягнеться аж на Поділ, де так люблять плавати качки та гуси селян. А далі й далі, де Гнідинцівська земля межує з Остапівською – те місце Рудки називають Піштою. Легенди говорять, що саме туди дійшли кораблі Петра І і сіли на мілину, а далі пішли пішки – тому і Пішта.
На початку села, в Мостищі, кажуть у древні часи затонув корабель зі скарбами та коштовностями, а за іншою легендою – там потонув у болоті ворожий танк у роки війни. Чи правда це, чи брехня… ніхто не знає. Але легенда живе і передається з вуст в уста.
У центрі села теж є красивий ставок, називають його Дітдомівський, бо на високому березі в колишньому маєтку панів Тарновських колись був розташований дитячий будинок. Та цікава деталь, що за часів існування цього закладу, ставка не було, а лише величезна долина, на якій данилівські діти пасли гусей, та випасали кіз та овець. Ставок утворився в ті часи, коли на наших землях знайшли родовища нафти і газу і почалося будівництво Гнідинцівського Газопереробного Заводу. Також будівництво сільської дороги та перенесення греблі також внесло свої корективи у водний ландшафт мого краю.
[i] (на фото Дітдомівський ставок)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914846
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2021
автор: Інна Рубан-Оленіч