Чи чуєш, неназваний брате,
ту колискову, що ми собі вимріяли з болем?
Те молоко солодке бажане чи тамує спрагу,
чи вгорнута твоя заздрість родючим ґрунтом,
чи не змерзне, чи вродить?
Я знаю й тобі пуповина врізалася в горло.
Чи бачиш, загублена сестро,
щастя в очах дітей своїх, коханого?
Чи затуманює воно й тобі погляд?
Вустами щедра і долонями прихильна,
незраджена вірою, невгоєна мріями,
без причини безтямно-причинно-щаслива.
Чи хотів би, зарано втрачений тату,
вороття додому, що його ніколи не мав,
що його лише обриси малював цеглою у повітрі?
Чи хотів би топтати землю чужу,
зрошену твоїм потом, слізьми, кров'ю,
топтати чужинцем, що ним, як і ти, кожен є?
Чи розумієш, не люблена мамо,
що байдужість плекана і сповивана пелюшками зростає й дорослішає?
Твердне і шкарубне, як руки твої,
шпаркі до важкої роботи й скупі на обійми.
Нерозквітла квітко, однак, багата насінням.
Чи відчуваєш, коханцю мій, чоловіче,
ярмо обіймів, каміння цілунків,
тугу за іншим тілом, іншим ярмом?
М'якшим, податливішим, пристраснішим.
Легшим, новішим, зручнішим.
Чи відчуваєш мою тугу,
цілуючи з думками про інших?
Чи любов – то не червиве яблуко –
стигле, соковите, солодке, з зернятами?
І кожен плід на яблуні то любов,
що його куштує вільно всяка птаха.
Чи біль – то не хробак,
що вказує на придатність плоду,
його довершеність і потрібність?
Чи смерть – то не час врожаю,
час повних кошиків і відпочинку по довгій праці?
* фото Veronika Lavey
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914370
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2021
автор: Сніг_на_голову