квітень – жорстокий час: жорстокий навіть тоді,
коли з безхмарних висот лагідно світить сонце,
й цілий світ заховався в тінь, заплющивши боязко очі.
коли починається дощ квітневий, з блакитних квітів,
всі доли земні сповняються стогоном та риданням,
і ти не озиваєшся, лиш кутаєшся й чхаєш.
коли я дивлюся на сіре небо, й не можу собі уявити,
що це – лиш минущий смуток, а не довічний сум.
сіре небо! скажи, чи ти з нами,
й чи ти з нами на віки вічні,
і ми замкнемося в хаті незалежно чи так, чи ні.
можливо, колись я забудуся, й випадком усміхнуся,
та відчуття нескінченного квітня не покине мене й тоді.
квітень – самотній час і запорука самотности,
коли в остаточній темряві бачу занадто ясно:
весна – це пора, що належить ночі;
а світ належить весні.
коли я ні серцем, ні розумом не розумію сонця.
коли твоє небо – сіре, ніби таким і створене.
коли там, де бачив тебе, тільки холодне марево.
спитай, чи маю причину плакати, бо я, по правді, не знаю.
– можливо, мені для цього нічого й не треба, так
april, deep purple
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913450
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2021
автор: mayadeva