о, жебрак, що сидить на безлюдному березі моря,
має свої подачки, з голоду не помре.
а нещасний закоханий, чия пташка полинула геть,
ловить лише піщинки невблаганно суворого часу.
родина, що опинилася далеко на чужині,
вшановує в себе вдома звичаї рідного краю.
а закоханий, чия пташка полетіла й не повернулася,
не знає, хто він такий, і де його батьківщина.
о, це – стара, стара, але досі жахлива казка.
ви здобуваєте бажане, й ви повинні його позбутися.
а пташка, що відлетіла, коли їй було завгодно,
вчинила цілком природно, й живе собі так, як схоче.
відлюдник, що сидить в своїй печері,
складає самому собі товариство.
а закоханий, що вночі прокинувся від самотности,
плаче, бо він ненавидить самого себе до смерти.
о, засніжило. напевно, він не знає, що зараз – літо,
а то б засмутився, зареготав, і промовив трагічним тоном:
землю, зволожену кров'ю богів, покидає остання пташка
bird has flown, deep purple
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913426
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2021
автор: mayadeva