Дві малесенькі долоні

Йому  було  вісімдесят  шість  років.
Виходив  кожний  ранок  в  магазин.
Похмурий,  нещасливий  і  самотній.
І  цього  разу  теж  він  був  один.

Проходив  крізь  прилавки  і  вітрини,
А  слідом  порожнеча  й  самота.
Немає  більше  рідної  людини,
Крім  тої,  що  торік  пішла  з  життя.

Поклав  у  кошик  їжу  для  тваринок,
(У  чоловіка  вдома  кішка  й  пес),
Для  себе  ж  забагато  не  потрібно!
Ще  трішки  проживе...  не  в  їжі  сенс...

Аж  раптом  дві  малесенькі  долоні
До  нього  потягнулися  з  землі,
І  обійняли,  наче  із  безодні
Нарешті  сердце  витягли  у  світ.

Перед  очима  дівчинка  маленька
Гукає:  "Мамо,  це  новий  мій  друг!"
Настільки  серцю  затишно,  тепленько,
Що  у  житті  не  стало  темних  смуг...

Вони  утрьох  пішли  із  магазину
Дідусь  відчув,  що  більше  не  один!
Він  має  рідну  дівчинку.  Людину,
Що  повернула  в  світ  за  п'ять  хвилин!

Так  кожен  день  було...  разом  сміялись
І  розмовляли  з  нею  про  життя.
Старий  навчився  жити!  Посміхатись!
Завжди.  Ще  поки  є  серцебиття.

Навчився  бути,  просто  далі  бути.
І  дихати.  Він  полюбив  людей.
Бо  дівчинка  допомогла  збагнути
Що  щастя  є.  Це  просто  кожен  день.

Вони  і  досі  разом  розмовляють
Дідусь  один  не  ходить  в  магазин.
Він  з  нею,  і  цукерки  їй  купляє...
Так.  Він  ніколи  більше  не  один.

Одне  добро  життя  рятує  людям.
Одне  добро  рятує  від  біди.
Нехай  у  кожного  долоня  буде
Що  просто  поряд.  Просто  назавжди.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912903
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2021
автор: Аманда Блек