Чи має та старая доля,
Ждучи до неба заглядать,
Чи ж то такая божья воля,
Дідів первіше забирать.
З ціпком опершись на коліна,
Перед іконою в кутку,
В сльозах пропитана хустина,
До Бога й Матері кричу!
Чи тій іконі я молилась?
Чи тим я гнулась до землі?
Щоб,як стріха, отак валилась
З хрестом палючим на душі.
Свічним я воском загрубіла
Вже не піднять важкой руки,
За що, в цім світі загубилась?
За що, ця тиша навкруги?
Тебе прошу, тебе благаю
Візьми своє старе дитя,
Хоч до пекла, хоч до раю,
Та забери вже відсіля.
Це не життя, то злая мука
Отак не жить, а доживать,
Я димом полечу у руки
Бо не дойду сама ніяк.
Я день сидю і день я плачу,
Душі додому вже кортить,
Одна надія на удачу,
У синє море полетіть.
О, Божа матір, чи ти чуєш?
Стару з ломаками каліку,
Чому за мною не сумуєш?
Чому дала ти стільки віку?
Я вже не їм, пошти не сплю,
Я мерзну в цьом холоднім світі,
Тебе лиш, Матінко, молю,
Щоб крила дала в цьому літі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912826
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2021
автор: Лютий Євген