У весняного неба високий тиск,
давить світила, бʼє балюстради, згинає
світ в горизонт напівкруглий, як зляканий кіт,
стружку з асфальту у чашку собі насипає.
Готує відвар і горить від людських очей
карих, нахабно піднятих угору, стікає,
скапує воском гарячим із голих плечей,
опіком руки розписує і застигає
зашкарубілим узором, болючим татуюванням
по плавленій шкірі і мʼязам, в очах із середини прожовклих,
тисне й врізається скрипом свого біснування -
вʼється по писанці, палко малюючи жовтим
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912546
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2021
автор: 3^4