дерева
покинули свої домівки
і рушили до весни
навпростець
через моря і ріки
пустелі й поля
долаючи скелі й урвища
вони виношували гнізда птахів
виколисували пташат
стогнали тужливих пісень
показували сонцю свої
атрофовані м'язи
вивихи гілок
зарубини на шкірі кори
оголені нерви коріння
дерева
молилися богу дощу
з вірою і благаннями
складали вітрові на жертовник
увесь незів'ялий цвіт
пружні пуп'янки краси тлінної
та боги жорстокі
і жертв завжди мало
дерева
клали у землю свої плоди
насіння
своїх дітей
яким умерши судилось воскреснути
дерева пили жадібно ненаситно
благословення небес
молитви почуто
дерева
завинили перед сонцем
бо
творили
тінь
його гнів наздоганяв їх всякчасно
дощів усе меншало
страждали на спрагу і малокрів'я
позбувались зайвої ноші
важким ставало навіть
власне листя
скидали його
оголюючи стрункі тіла
покриваючись виразками
проща стала втечею
дерева
досягли похмурих земель
вічно вогких і сірих
відлякували
птахів пошарпаними кронами
холодними дуплами
щораз більше мерзли ночами
надовго заблукали в осені
дерева спали і
уві сні
йшли далі до весни
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912105
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2021
автор: Сніг_на_голову