і шелесно_ до іскор у корі_
і блякло_ ніби з мертвих встала осінь_
тіла над плесом верб простоволосих_
спокусою залишитися в грі
марудить око вранішній пейзаж_
>
розбився неба надскладний вітраж_
так слизько нині на палітри змиві_
слів ланцюги, до крику неможливі,
тягнути в безвість за собою зле_
>
і просто_ ніби жодного “але”_
не згорнуться у крапку час і простір_
підступний сумнів - в першотиші постріл_
луною тяглою совиний гине клич,
до зламаного леза тінь твереза
торкається прозорою рукою
й порізавшись - здригається_ злякавши
сповідника, що п’є останній сон_
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911935
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2021
автор: Ки Ба 1