Умилася росами мила калина
Та так засоромилась, ніби дівчина,
Від погляду смілого статного клена,
Прикрила красуню береза зелена
В гаю де кружляли весняні мотиви
І звуки вражали грайливого дива,
Калина стояла, краса-наречена,
А їй посміхалась травиця зелена
Клен погляди ніжні кидав на красуню
І чулись признання сердечні в відлунні,
А мила калина, соромлячись знову,
Схиляла все віти до самого долу
Уся зашарілась, зворушна картина,
В природі буяла приваблива днина,
Тепер з того часу і клен, і калина -
Такі нерозлучні, як легінь й дівчина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911590
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2021
автор: Наталі Косенко - Пурик