На даху сидів лелека,
Гніздо велике там змостив.
Йому літати недалеко,
На річці жабок він ловив.
Одинокий жив все літо,
Пари він чомусь не мав.
Але радісно й привітно,
Він мене щораз стрічав.
Опустивши трошки крила,
До верху голову підвів
І шипів “хіш-ша” щосили,
Дзьобом дрібно цокотів.
Я у відповідь вклонявся
І вітав його як знав.
Він на мене дивився,
З ноги на ногу ступав.
Лелеки всі гуртом зібрались,
Відлітали в теплий край.
Наш лелека злетів прощатись,
В слід йому: - До нас знову прилітай!
Коли холод закінчився,
Весна повіяла теплом.
Лелека в парі повернувся
На своє кубло.
Вони зростили п'ять маляток,
Малеча стала на крило.
У природі це порядок,
Що живе плоди дало.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911387
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2021
автор: Сокол