Ти, Україно, незламне творіння,
Люди і мова мов кремінець.
Вороги над тобою як вороння,
Та пісня і меч крушать на внівець.
Чому ж, Україно, ти підневільна
Керують тобою завжди чужаки.
Хоче чужак, що б ти заніміла,
Щоб панувати тобою на віки.
Слово українець - чужім як сокира,
Слово українське для них - гострий меч.
А хто зазіхав їх забрала могила,
Боже творіння людям не зреч.
У нас, українців, душа много грана,
В трудах ми хочемо радість збагнуть.
Ми ніби птаха, що на крилі рана
І не можемо у ввись сягнуть.
Відкрито гнітить нас внутрішній ворог,
Із зовні московський спрут.
Чому ж українці не б'ють на сполох,
Чи може спокійно кончину знайдуть.
До людської душі чи словом долину,
В тому є моя частка вини.
Заспіваємо гуртом “Червону калину”,
Ми ж є України Дочки й Сини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910917
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.04.2021
автор: Сокол