1
На сонці зо́лотом сіяє дощ неспинний,
озера в небесах синіють під дощем,
і хмара біла з-за лілової хмарини
встає оголеним плечем.
Мовчи і зупинись. Роняють сльози раю
суцвіття з вишини в мереживі сплетінь,
і на твоїм лиці вологою заграє
благоуханна їхня тінь.
Не рухайся, мовчи. Тінь голубу візьму я
і поцілунками любовно обгорну.
Квітки гойдаються... щасливий я цілую
цю закарбовану весну.
2
Люблю західні хмари пломінкі:
над рівними далекими лугами
вони висять купчастими вінками,
палає даль, молитви лук тремкі.
Я чую їх. В душі моїй думки,
овіяні безвісними віками:
із пишними багряними богами
я рядом плив у вільні ті віки.
Я хмарою в вечірній чистий час
вставав, горів, туманився і гас,
щоб блиснуть знов з зорею роковою.
Я облетів все видиме навкруг,
блаженствував, – був ведений мій дух
ясною тінню, хмарою чудною.
Владимир Набоков
Облака
1
На солнце зо́лотом сияет дождь летучий,
озера в небесах синеют горячо,
и туча белая из-за лиловой тучи
встает, как голое плечо.
Молчи, остановись. Роняют слезы рая
соцветья вешние, склонясь через плетень,
и на твоем лице играет их сырая,
благоухающая тень.
Не двигайся, молчи. Тень эту голубую
я поцелуями любовно обогну.
Цветы колышутся... я счастлив. Я целую
запечатленную весну.
2
Закатные люблю я облака:
над ровными далекими лугами
они висят гроздистыми венками,
и даль горит, и молятся луга.
Я внемлю им. Душа моя строга,
овеяна безвестными веками:
с кудрявыми багряными богами
я рядом плыл в те вольные века.
Я облаком в вечерний чистый час
вставал, пылал, туманился и гас,
чтоб вспыхнуть вновь с зарею неминучей.
Я облетал все зримое кругом,
блаженствовал и, помню, был влеком
жемчужной тенью, женственною тучей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910468
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2021
автор: Валерій Яковчук