Приємно стежити, як устає світанок.
Повітря рано-вранці чисте і прозоре,
І можна інколи побачити серпанок
Легкого чистого туману золотого.
Край неба, звернений до сходу, рожевіє;
Ясніє небо, і на синім тлі видніють
Дерев виразні силуети; ніби вітер
Із них туман здуває тихо і повільно.
Аж ось над обрієм і сонце показалось, –
Навколо заіскрилося, заблискотіло,
Різноколірними вогнями розіллялось,
Які спалахували, грали й миготіли.
А сонце зачекало, наче зачепилось,
І раптом викотилось диском золотавим,
Промінням вогняним природу освітило,
І світлом волошковим небо засіяло.
Тоді осяяна яскравим сонця світлом
Уся природа починає оживати.
Тихенько ніжно повіває теплий вітер.
Відчувши ранок, прокидаються пернаті…
13.08.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910426
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2021
автор: Martsin Slavo