Ніби й не боляче поступом по землі...
Звістка, як пташка, ходить по підвіконню:
крешуться дні
об скроню.
Звістка, мов камінь, лежить під моїм вікном
в спушенім ґрунті,
підкидьком між гіацинтів.
Я за склом.
Сумніви, цитьте!
Ніби й не грім.
В мене весна у грудях.
Я їй – дім.
Я – безлюддя.
Скільки ще весен зрощу, заки грози (сміх)
вирвуть їх?
Понадмрійно! Так не буває!
Звістка себе відкрила:
безкрила!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910421
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2021
автор: шепт