«Роби для когось, ніби для себе,» -
любили говорити тато й мама.
Сплела віночок гарний я з квіток,
сестра схотіла - їй подарувала.
Раз бутерброд смачний зробила я
і вибігла на вулицю з ним з хати.
Дивилися на мене діти всі,
на всіх і розділила… що й казати.
А то було додому з школи йшли,
струмки до річки бігли стоголосі.
Я качечці шкарпеточки дала,
бо дуже змерзли її ніжки босі.
Робила я, як вчили нас батьки,
подяки ні від кого не чекала.
Так трапилось… допомогли й мені,
тому, мабуть, хвилини ці згадала.
Зі мною ці слова і до тепер,
із ними мої скроні побіліли.
Вони уже й у дітях розцвіли…
і внученят робити так навчили.
«Роби для когось, ніби для себе,» -
любили говорити тато й мама.
Орієнтиром стали у житті,
свою я долю з ними вишивала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910406
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2021
автор: Надія Башинська