Дуже часто чути вислів про народи-браття -
Спільні предки, схожа мова, культури багаття.
Та де ж в діях братів щирих прояви любові?
Невже у Голодоморі чи у ріках крові?
Тисячі сімей селянських знищено по братськи -
Бо в колгоспи не хотіли віддавати статки.
Чи згадати "Чорну раду". Як м'яко стелили.
Із великої любові потім Січ спалили.
Як іще, як не з любов'ю, відбирати землі?
"Віддавай-но, брате, швидше. Бо все відокремлю.
Не смій, брате, прославляти українську мову -
Ми тобі "язик" російський принесли чудовий.
Ти - малий ще і не знаєш, як потрібно жити.
З ким брататись, з ким чуби́тись. Під кого дружити.
Називаєш самозванцем люблячого брата?
От порода в тебе, брате, невдячна й пихата.
Ти давай-но, не вибрикуй. В ярмо шию хутко!
Потім будеш під ніс скиглить й розпускати чутки.
Я ж тебе, маленький брате, випестував радо.
Чом же ти, такий невдячний, рід наш славний зрадив?"
Звідусіль подібна мова ллється й не стихає.
Ми не можем панувати у власному краї?
Ми давно не малороси, не хохли, не вівці!
Не молодший дурний братик! Ми всі - українці!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910191
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2021
автор: Сергій Сергієнко