Під моїми ногами скло мого неба:
слизькаю ним обережно,
боюсь впасти,
зробити тріщину,
не знаю його міцності і
товщини.
Важко ходити цією ковзанкою
і жодних комунальних служб...
Але, ні-ні,
не треба,
пісок абразивний.
Сіль, гм, дощі сліз й так солоні.
Що там ще,
кавова гуща?
Пахне гарно, виглядає огидно.
Та й прозорість поверхні
втратиться.
Отак поволі совгаюсь,
вигадую лайфхаки,
пристосування:
клею повстяні підкладки на підошви,
вдягаю резинові накладки на взуття,
ношу кросівки (жодних підборів)
або ж ходжу боса –
це найкраще.
Потроху призвичаїлась,
хода легка, тиха, ритмічна, ба, навіть,
впевнена:
спина пряма,
голова піднята,
погляд виразний,
вуста усміхнені.
Сьогодні я босоніж, а назустріч ти –
на ковзанах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909626
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2021
автор: Сніг_на_голову