Наполегливе поштовхування в плече і різкий голос добилися своєї мети. Розплющив очі. Переді мною стояв чоловік в коричневій шкіряній сумці через плече та переносним терміналом в правій руці.
«Квиток є?», - повторив він, напевно вже вкотре.
Я почав нервово шукати. Де ж він?! Знову забув куди поклав! Почав ритися у внутрішньому кармані піджака.
«Так є?», - перепитав чоловік.
«Є!», - відповів я, - «але кудись поклав… Я знайду…», - заклопотано казав я, не перериваючи процес пошуку.
«Добре… Добре…», - відповів чоловік і пішов до сусіднього ряду.
Я озирнувся довкола. Зал театру був заповненим вщент. І це стосувалося не тільки сидячих місць. Людей було багато і в проходах.
Конферансьє закінчив свою останню фразу і зник за лаштунками.
Погасло світло. Під бурхливі аплодисменти почали виходити музиканти. «Ляпис Трубецкой»! Давно полюбляю цю групу! Уххх… Прекрасна підбірка пісень – від старих альбомів гурту, таких, як «Ранетное сердце» та «Ты кинула», до «Рабкора» и «Матрёшек». Пару пісень Сергій Михалок виконав з репертуару його нового гурту – «Брутто». Навіть і не знаю, що краще – «Ляпіс…», чи «Брутто». Не дивлячись на їх явну несхожість, є якась спільна родзинка, сутність якої, треба зазначити, я ще не виявив.
По завершенню їх виступу вийшов конферансьє і оголосив іншого учасника дійства – Еніо Маріконе! Це щось! Маріконе я «відкрив» для себе років десять тому, і з того часу не припиняю дивуватися. І не дивно, фактично усі знакові мелодії нашого часу належать його генію!!!
«Пиріжки…Свіжі пиріжки», - пролунало в залі.
«У вас з чим?»
Повернувся назад.
«З капустою, картоплею. Біляші. Все гаряче!», - відповіла жінка в синьому спортивному костюмі та пом’ятому білому фартусі.
«Скільки?»
«Пиріжки - шість. Біляші – сім».
«Дайте мені два з капустою!», - промовив лисий здоров’яга з триденною щетиною.
«А у вас не буде не буде без здачі?»
Я був обурений! Це якась неповага до великого композитора і дирижера, до музикантів! Проте, коли до мене наблизилися дві сумки з неймовірно ароматним вмістом, я купив. Два з картоплею і один біляш. Знаєте, а слухати Маріконе, смакуючи чудово приготовленим фаршем та добре просоченим цим же фаршем ніжним тістом – неймовірна насолода!
Їжу запив кавою зі стіків «Якобс». Але це було трохи згодом. Коли вже виступав гурт «Еней». Власне то була лише одна, але неймовірно запальна пісня – «Радіо Хеллоу», тому допивати каву мені довелося вже під іншу музику – Вівальді. Він був у своєму відомому червоному сюртуку з під якого виглядала яскраво біла сорочка, на голові – не менш відомий довгий парик. В руках тримав електрогітару. Нічого дивного, до виходу пана Антоніо, конферансьє оголосив, що пролунає рок-обробка його музичних творів. Чесно зізнаюся, рок-обробка мене не приголомшила. Більше полюбляю його «природні» твори. Добре, що під час «Осені» я купив збірник кросвордів, було не так нудно…
«Ваші білети… Чоловіче, ваші білети…», - почув я різкий голос та відчув легке, але наполегливе поштовхування в плече.
«Тююю, та я ж вже…», - здивовано відповів я і…. розплющив очі. Переді мною стояв чоловік в коричневій шкіряній сумці через плече та переносним терміналом в правій руці.
Я зняв навушники, і почав знервовано шукати білети.
«Є?», - спитав чоловік.
«Є», - відповів я.
«Добре… Добре…».
Чоловік пішов далі.
Я взяв свій смартфон до рук та вимкнув програвач. Поклав його до внутрішньої кишені піджака. Потім знову витяг, знайшов папку з дивною сумішшю різнобарвних пісень, яку «закачав» вчора ввечері і натиснув «DELITE”.
Весь час що залишався до прибуття розгадував кросворди…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909387
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2021
автор: Inmaks