І
із-під снігу – мокра рілля,
як зо сну, розморена
і масна,
вбирає краплини тепла – весна
цьогоріч затяжна,
пізня й холодна
чорних гребенів вивітрені рядки –
у глибині
зародки
всеможливого зілля
все іще сплять безсвідомі
у набухлій ріллі –
ріднім домі
ІІ
на Бузівських ставках
і Гірському Тікичі
льодами сковані плеса,
зранку віз святого Іллі
протарабанив колесами
по кам`янистій тверді небесній –
і розсипались калачі…
перетинчасто-крилі вітряні млини
перетирають перисті льоди
на крупу і сніжне мливо,
кажуть, що грім на голе дерево –
до неврожаю садовини:
цього літа
очікується недорід
яблук, грушок і ягід…
ІІІ
біла чапля
вернулася здалеку до води,
а на плесах – льоди
люди…
наче льоди,
лише народившись - танемо,
танемо, наче айсберги
чи злежані оповесні́ сніги –
повільно танемо,
беремося водою
і проникаєм у ріллю –
матінку-землю,
щоб маками-волошками зійти –
рости-цвісти,
у небо парою з листка злетіти,
Любов свою знайти –
радіти
і у чертогах
Всевишнього Бога
вічно жи-ТИ
22.03.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908779
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2021
автор: Валя Савелюк