Не да Вінчі

Підіймають  архіви  Атланти
Крізь  Великого  Ока  імпланти,
Скрізь  Великого  Брата  мутанти,
Ми  бастарди  інфи,  ми  інфанти.

Ми  дисплеїв  дзеркальні  гримаси
В  Силіконовий  вік  біомаси,
В  мозговий  Ренесанс  дизбалансу
Синтетичних  декад  Декадансу

Не  да  Вінчі,  ніхто  з  нас  не  Гоголь,
Концентрації  нуль,  гугль-моголь...
Обмальовані  тінню  з  натури,
Жалюгідні  сутулі  фгури

Замордовані  фітнесом  штучним
Еталонно,  стандартно  співзвучним,
Під  музичний  ерзац  сурогатом,
Без  мелодії,  з  репом  і  матом.

Симуляція  справжніх  емоцій,
Довбочелендж  флешмобів,  промоцій...
В  соцмережах  з-під  нас,  мов  від  клізми,
Все  летять  і  летять  афоризми

Лицемірство  на  прізвисько  Мудрість
Самоздирство  і  самовідкупність...
Мов  той  смайлик  для  всіх,  коли  плачем...
"...хоч  маленький,  зате  не  стоячий..."

Передвіщено  й  так  іронічно,
Не  космічно  і  не  титанічно...
Всі  великі  дерева  в  дитинстві,
Все  яскраве  та  гостре  —  в  первинстві.

Все  шукаємо,  та  не  знайдемо...
А  якими  шляхами  ми  йдемо?..
А  мабуть,  так  було  воно  завжди,
Заховаєм  —  і  в  пошуки  правди!

                             з  циклу  "Мантри  сучасних  рабів"

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908710
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2021
автор: Ніколя Петрович