Можливо він Еллади і окраса,
Із давньої, чарівної пори,
Та той, хто зміг дістатись до Парнасу
Запам’ятав його лихі вітри.
Парнас - два, ще й з гаком, кілометри.
Це висота, хоча і не рекорд.
Можливо Аполлон й живе без светру,
Та для людей там точно не комфорт.
Чагарники суворі, бородаті,
Зустрінеш тут іще на висоті.
Ох, не врятують муз тендітні п’яти
Сандалії найкращі золоті.
Та краєвиди ту потішать око,
У Аполлона, звісно, гарний смак,
Хвилясті скелі, там морська затока,
А вітер дме з ущелин, та ще й як!
О, Аполлоне, о парнаський газда,
Суворий цей маєток славний твій.
От звідки у поетів негаразди!
Це просто він, парнаський буревій!
Якщо, наприклад, у холоднім залі,
Зберуться слова феї та митці,
Втішаймося: в нас просто пролітали
Парнасу прохолодні вітерці.
Якщо ж цензури безсоромне жало
Віршу твоєму вколе язика,
Пишайся, друже, це тебе спіймала
Чагарнику Парнаського рука.
Але співають музи хором й соло,
Хай снігом замете увесь Парнас.
Не скоротити Аполлона школу!
У ній вогонь поезії не згас!.
Хода богів легка та переможна,
Хай тягнуться до них чагарники,
Й деруть хай за опалення безбожно,
Ідуть вони і вірші крізь віки!
©Євгеній Познанський.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908647
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2021
автор: Евгений Познанский