***

Коли  все  давить  зверху  пустотою  ,
Ніби  в  кимось  забутій  документалці.
Згадай,  які  люди  зараз  з  тобою  ,
І  те  ,  що  їх  можна  рахувати  на  пальцях  .

Коли  мороз  поза  шкірою  ,  і  темніє  усе  ,
Вичеркуй  із  серця  те  ,  що  набридло.
Йди  в  пітьму,  назустріч  тролейбусам.
Вони  ж  точно  їдуть  у  сторону  світла  .

Те  ,  що  не  вічне  під  світлом  місяця  ,
Швидко  згорає  при  світлі  тихого  дня  .
Безкінечність  -  давня  сестра  Вічності.
І  їй  вже  точно  ніколи  не  буде  кінця  .

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908476
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2021
автор: Яна К