Між мрією і світом
Сьогодні я прокинулася близько восьмої години ранку. За вікном окрім оголених дерев, автомобілів в дворі під будинком, декількох людей, які не поспішаючи йшли по своїх справах, мені здалося, що я побачила за масою сірих, немов склеєних хмар, сховане сонце. Сміх чотирирічного племінничка, який лунає з сусідньої кімнати, уже став моїм улюбленим звуком. У нас дорослих безліч непотрібних думок і страхів, у дітей все простіше, у них все щиро. Їхні запитання, розмови, вчинки, сміх, проста мила усмішка — щирість, якої так не вистачає багатьом дорослим сьогодні у світі. Цього недільного ранку за вікнами рідко де-не-де цвірінчали вже бадьорі горобчики і було чути відлуння церковних дзвонів, подібно до новоствореної пісні. На мою думку, якби щастя увійшло в кожен дім, як ця ранкова пісня, яке зробить кожну людину щасливою по-своєму, то прийшов би кінець усім стражданням, які проникають в життя людей сьогодні, подібно землетрусу, який трусить, руйнує, тільки людську душу.
Я ще з того покоління, в дитинстві якого не було чудних смартфонів без кнопок, «дітей» комп’ютерів — планшетів, фантастичних бездротових навушників, соціальних мереж, дивних автоматичних пилососів, розумних телевізорів з плоским екраном і Інтернету взагалі, а також безліч всього іншого. Якось влітку ми з татом їздили по справах в село і наша увага зупинилася на двох хлопчиках, які сиділи на зеленій траві, попід парканом, і кожен «прилип» до екрану свого смартфону. Через хвилин тридцять, на зворотному шляху, наша увага знову була звернена в сторону тих двох хлопчиків, які все так само сиділи в телефонах. І у нас виникла бесіда стосовно побаченого. Ми жартома надіялись, що вони хоча б обговорюють те, що бачать на екранах. Але це зовсім не жарт! Якщо для старшого покоління сучасний прогрес це як пригода чи новинка, без якої дехто може і обійтись, то для дітей ті ж смартфони це не просто засіб для спілкування, це їхнє життя!
Але я ще з того покоління, яке не засуджує прогрес навколишнього світу, а навпаки бачу безліч плюсів у ньому. Наприклад, щодо Інтернету. Зараз у кожного є доступ до гігантського джерела інформації, в будь-яку секунду можна послухати улюблену пісню улюбленого виконавця, подивитись історичну дату, яку потрібно згадати, прочитати будь-яку книгу, за допомогою навчальних відео освоїти нове хобі чи навіть нову професію, слідкувати за новими чи продивлятися улюблені фільми тощо. І цей список нових можливостей дуже довгий. Щодо соціальних мереж, не розповім, звичайно, нічого нового, їхня поява відкрила можливості спілкуватися не лише з друзями, знайомими, а також знайомитись з новими людьми, навіть з інших країн. А також опублікувати ту чи іншу фотографію чи відео, які б набрали велику кількість «вподобайок» – особлива нова радість. Я спостерігаю, як зараз часто вживають словосполучення «живе спілкування», «зустрітись вживу», «порозмовляти вживу». Цікаво, що «живе спілкування», а також хоча б тимчасова відмова від соціальної мережі, смартфону, телевізора тощо, подібне цілющому ковтку повітря того життя, коли ми не ставимо смайлики під дописами. Все має свої плюси і мінуси.
Коли я була малою, в енциклопедії «Географія», в розділі «Завтрашній день» (книга 1999 року випуску) писалося: «Колись люди винайдуть відеотелефони з телеекраном так, що під час розмови можна буде не тільки слухати, але і бачити один одного». На той час, напевно, це були роздуми зі світу фантастики, приємно бути свідком їхнього здійснення. Зараз світ чи не найцікавіший за всю історію людства!
Але люди не перестають відчувати в такому цікавому, різноманітному світі. Відчувати ненависть, заздрість, гнів, нелюбов, неприязнь, нещирість – почуття, які не лише руйнують людину зсередини, а і приносять багато зла, як самого собі, так і іншим людям в житті. Але якби ми не зустрічались зі злом, ми б не відчували тієї радості і блаженства, що дарує добро, але не навпаки! Ніхто не мріє про війну, біду чи нещастя. Чи не так? Наше життя це щось більше, ніж риска між датою народження і смерті, це те, чим живе наше серце. Це місця і люди, де і з якими ми почуваємось потрібними, місця і люди, які потрібні нам.
Діти, як молоденькі пагінці навесні, як ще зелений колосочок в полі, як нова зірочка, що запала на небі. А ми дорослі, подібні зрілим плодам, колоскам повних запашного зерна, зірці, що стала сонцем. У нас всередині завжди живе та щира і життєрадісна дитина, яка раділа кінцівці казочки, в якій добро перемагало зло, вставала раніше всіх, щоб подивитись, що Дід Мороз приніс під новорічну ялинку, гралася в іграшки, копіюючи доросле життя, раділа життю такому, яким воно є. Радіти зимовому снігу, солодко пахучому цвіту навесні, маленьким успіхам, дозволяти собі сумувати, коли сумно, сміятись, коли радісно, зустрічати новий день і робити у ньому маленькі добрі справи, творити, навчатись, мислити, спілкуватись, дружити, любити, працювати, мріяти, аналізувати своє життя, попри все іти вперед, дивитись на негатив, як на щось прозоре, а якщо підсолодити життя чашечкою солодкої ароматної кави, то життя здається наповнене більше добрим, аніж злим. Цей перелік нескінченний і кожен його зміг би продовжити, доповнити чи переписати заново на свій смак, кому що ближче до душі.
Світ сьогодні відкриває для нас усі можливості для самореалізації і розвитку. Але не впускати в своє життя ненависть, заздрощі і інше зло — це чи не найважливіша можливість доступна кожному в будь-який час, в будь-якому світі. Всі народи, що говорять різними мовами, мають власну історію, свої звичаї і традиції, однаково мають потребу в щасті, любові, радості, дружбі. Щаслива людина випромінює добро, радість, любов. Перед такою людиною всяке зло розтане, як сніг перед сонцем. Якби кожна людина стала щасливою по-своєму, то прийшов би кінець всім стражданням на землі. А раптом, це маленькі роздуми з світу фантастики, свідками здійснення яких стануть наші діти, внуки, правнуки? Хтозна…
12.01.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908095
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2021
автор: Іра Задворна