Дзвонить мені увечері кума моя, Рая,
Прийдіть куме, та пошвидше, бо я помираю.
Я галопом до куми, роздів як годиться,
А в куми є за що взять й на що подивиться.
А це лежить, вся труситься, вся розчервонілась,
Тримається за живіт, гадюкою б вилась.
Щось у мене, каже кума, метелики грають,
Чи пороблено мені, я й сама не знаю.
Я обмацав всю її, та вухом до серця,
Потім, вухом на живіт, що ж там в неї б"ється?
Обдивився її всю, мацав з пів години,
Так, на вид, ніби й здорова, не бачу причини.
А кума моя аж стогне, тре живіт руками,
Та ну що ж це за хвороба, трясця її мамі.
Кума лежить, куса губи, та ловить за руки,
Я їй кажу:"Зараз піду, принесу пігулки."
Кума, ніби в пропасниці труситися стала,
Та ви мене пігулками куме вже дістали,
Нащо мені пігулками голову морочить,
Я відчула вже весну, я кохатись хочу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907824
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.03.2021
автор: Амадей