Чому мої вказівний
і безіменний пальці
повернуті до середнього?
Чому, немов, дивляться на нього:
з докором
осудом
заздрістю.
З ненавистю.
Бо ж! Це він — найдовший, найвищий.
Бо ж! Це він, середній — найпершим торкається
її стегна,
коли ковзаю шкірою.
Чому рожеві, гостроносі пуп'янки її грудей
відвернуті в різні боки,
немов
відводять погляди від мого обличчя,
аби не соромився,
аби міг з легкістю
пригублюватись.
Чому ноги її годдинниковими стрілками
розведені,
за якими йде мій час,
біжить
навздогін захекано, відстаючи рівно
на п'ятдесять життів.
Чому так досконало пізнав біле тіло?..
а пірнути у темінь її - так і не наважився.
Не вона - сам зведу себе
з розуму.
*photo by Barbara Cole
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907349
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2021
автор: Сніг_на_голову