ЯК ТИ КРАЛА КОВБАСУ

В  нірці  кабінету,  мов  борсук,
ти  несла  свою  почесну  варту.
Часом  полюбляла  ґвалт  і  сварки…
Раптом  хтось  поцупив  ковбасу:

"Краківську",  свіженьку,  запашну,
взяту  для  музейного  застілля.
Хто  й  коли  посмів?  З  якою  ціллю
всіх  позбавив  спокою  і  сну?

Свято  потьмяніло,  мов  свіча.
Тьма  людей  живе  навколо  дивних…
Хто  з  колег  розпатрав  холодильник?  
Справжній  злодій  злякано  мовчав.

Лиш  на  місці  злочину  згубив
з  поспіху  підбор  і  шпильку-муху;
взявши  в  зуби  здобич,  впав  щодуху,
бо  не  підкотив  сувій  губи.  

Втім  музей  швиденько  відшукав
жирний  слід  і  запах  твій  борсучий.
Хоч  тебе  й  пригріли  тут,  по  суті,
ґречно,  мов  приблуду-борсука.

Заячій  душі  твоїй  м’ясця
раптом  закортіло.  Втіхи  задля.
А  коли  з  музею  зникла  шабля,
все  одразу  стало  на  місця.

Наче  піп  в  «12-ти  стільцях»,
ти  в  зубах  тікала  з  ковбасою.
Три  товстезних  копчених  кільця
змелено  без  хліба  і  без  солі.

Там,  де  слизько,  шлях  твій  не  блукав.
Вміло  розчинялася  в  масовках.
Мов  музейна  дика  амазонка,
«Краківську»  затисла  в  кланцаках.

Шабля,  обладунки,  ковбаса.
Викапана  ти…  принцеса-Ксена!
По  тобі  ридає  ридма  сцена.
І  басолить  Курбас  на  басах.

Різного  набачився  музей:
тьми  віків,  ролей,  інтелігенцій…
Хтозна,  мо’,  в  подальшому,  мамзель,  
ти  поцупиш  куряче  стегенце?

Навіть  товариський,  дружній  суд
не  зітре  у  спогадах  довіку,
як  ти  мужньо  крала  ковбасу,
впавши  з  нею  в  пащі  на  долівку...

©  Сашко  Обрій.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907194
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2021
автор: Олександр Обрій