А зранку проснуся з дірою в тілі,
за ніч не заштопали, бо не сміли.
Який експонат! Голубе на білім, –
сміється, – коли прилетіли?
Та ні, я земна, просто дещо дивна.
Ну викиньте врешті, коли набридну!
Ця посмішка звична, та все ж – пасивна,
вдягла її вже завидна.
А ніч в мені, ніч в мені! Боже, Боже!
Взиваю намарно, як баба Роза.
Ти дав мені тіло, чи дещо схоже,
уклав би ще розум!
Я маю п'ять пальців і ще п'ять пальців.
Я чую, як час по моїх судинах...
Я знаю слова і пишу слова ці:
доросла дитина.
Воістину, їстиму нині їжу,
а завтра – дивитимусь людям в очі.
Коли вже, коли вже мене розріжуть,
щоб розглядали охочі?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907143
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2021
автор: шепт