Видався лютий по-справжньому щедро студеним.
Часом було, що без ковдри зігрітися – зась!
Йти через поле засніжене кроком непевним –
Хтозна, для чого мені та морока здалась.
Змерз наперед про запас, натремтівся доволі
Із розрахунку – цей холод в душі зберегти,
Так, щоб у спеку виснажливу іншої долі
Я не бажав і не мріяв на Північ втекти.
Зрештою вище нуля встановилась година,
Можемо вільно ходити асфальтом сухим
Сніжна зима до весни повертає невпинно,
Зміни ідуть, на які я чекав перед тим.
Нині дивлюсь у вікно – чи увесь сніг розтанув?
Так, майже скрізь вже панує тепла благодать,
Тільки поникло у затінку біля паркана
Клаптики снігу маленькі ще й досі лежать.
Дивно, але мовби ком підкотився до горла, –
Прикро, що йде у минуле подій череда.
Те, що було, не повернеться більше ніколи.
Ось, і торішнього снігу до щему шкода.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907068
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2021
автор: Юрій Пивоваров