і зауважила стиха мама,
ніби до себе сама:
«…я у всіх у вас винна і неправа,
і так уже воно й буде,
поки жива…»
і обізвалися
в маминих тихих словах –
не тільки слова…
мама
з Тепла і Світла життя ткала,
сама
з Тепла і Світла родом була:
усіх нас любила,
усіх нас прощала
і берегла –
усім нам терпіла, мовчала
і нікого
не винуватила
плодами духа жила
і нас вчила…
як уміла й могла
я ж завжди свавільна була:
доброго слова не слухала,
доброї ради не чула –
власною стежкою вперто ішла…
голубко-сиза-моя-горлице…
низенько схилилося сонце,
схоже,
настали останні дні –
людина людині
лютим робиться звіром,
втрачають люди
образ Божий,
подобу і віру,
свободу волі і вибору,
Духа плоди
геть відкинули лю-ди
відкинули заповіти і Боже Слово…
якщо і я в цьому пеклі,
що розверзлося на Землі,
то, виходить, не випадково…
у сирітському розпачу –
вголос кличу,
ув одчаю –
плачу-ридаю,
ховаю в долоні лице
…рідна моя заступнице,
коли уже змовляться геліасти
тільки чорні камінчики
на ліву шальку терезів покласти,
щоб осудити навік і проклясти́,
ти
станеш попереду мене, як сонце,
щоб виправдати і спасти,
бо всіх нас любила і любиш ти...
пришлеш мені звісточку –
зірочку-іскорку
і серце за мить воскресне:
пом`яни усіх матерів-батьків,
Господи наш святий,
У Царстві Твоєму Небесному
06.03.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907011
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2021
автор: Валя Савелюк