Вже не красуня - жінка-осінь

Вже  не  красуня  -  жінка-осінь

Вже  не  красуня  -  жінка-осінь
І  у  волоссі  сива  просинь,
І  усмішка  уже  не  та  -  
Летять  до  вирію  літа.
Та  все  ж  душа,  мов  верболози,
В  думках  шумлять  співучі  грози,
У  серці  все  ж  бурлить  любов...
І  лиш  докори  чую  знов.
Комусь  чомусь  не  догодила,
Чийомусь  погляду  не  мила:
Не  так  вже  пишеш,  не  читаєш,
Не  так  і  риму  десь  вкладаєш.
І  крапка,  кома  чом  не  там?..
Все  ж  відповідь  усім,  вам  дам:
Життя  змінила  чужина,
Хоч  в  мене  матінка  одна  -  
Землиця  рідна  -  Україна,
Любити  буду  до  загину.
Ні,  не  згубила  свою  душу,
Хоча  в  чужині  жити  мушу,
І  помилки  усі  приймаю,
Та  перш  за  все  слова  кохаю.
Всі  задуми  -  у  них  розрада,
У  них  і  спогад  і  порада,
Це  все,  у  чім  тепер  живу,
В  чім  не  даремно  в  світ  іду.
Та  ви  своє  повиправляйте  
І  ближнього  все  ж  поважайте,
Не  помиляється  нероба,
А  я  писатиму  до  гроба.
Нестиму  людям  диво  слова,
А  коми  й  крапки  -  не  основа...
І  в  очі  кричите:  -  Чужинка!
-  Та  ні,  я  -  кровна  УКРАЇНКА!..

(С)  Леся  Утриско  Воробець

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907008
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2021
автор: Леся Утриско