Ти йшов за мною наче тінь,
Світило сонце у зеніті,
Благала я:"Прошу, покинь..."
Ти відповів:"Нізащо в світі!.."
Навіщо вірила в слова,
Що гріли сонячним промінням,
Та вийшла хмара грозова:
Ти зник тоді разом із тінню.
Вже не з"єднають і мости
Ми не змогли їх збудувати,
Не я, а виявилось ти
В негоду вмів завжди зникати.
А я навчилася - живу...
До сонця руки простягаю,
Стрічаю хмару грозову
Тих, що як тінь, не помічаю.
Навіщо кидати слова,
Або коханням жартувати,
Минає хмара грозова
Та тінь - не може сонцем стати.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906918
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.03.2021
автор: синяк