Все більш живем у неспокої,
в скорботі теж бува підчас...
Чекаєм радості земної,
вона ж чогось минає нас...
А час без малості малої,
старить увесь сучасний люд,
ставить і прикрощі, й збої,
які рятує дім і труд...
Десь ще й взялася пандемія,
в калюжах пліснява і цвіль...
Вже цілий рік пече й руйнує,
ще й позбавля буває й мрій...
В вогні Донбас знову страждає,
вбивають там наших синів...
А президент нас запевняє,
що він війну вже закінчив...
Від президента і від влади,
лиш обіцянки чуєм ми,
їм не болять людські печалі,
вони ж бо владарі - пани...
Вірус й війна кладуть в могили
найкращий наш весняний цвіт...
В простого люду нема сили,
щоб зупинить провладний брід...
На весну й літо всі надії,
додасть наснаги всім тепло...
Може й здійсняться людські мрії,
війна відійде, вірус й зло...
Ми, українці, всі терплячі,
та і терпінню є кінець...
У нас серця й душі гарячі,
знищемо зло все нанівець...
Поставим свій їм ультиматум,
виберем справжніх трударів...
І президенту, і цій владі,
Скажем своє рішуче : "Ні!"
Коли це станеться - не знаю,
живемо так, ніби в ярмі...
І за людей, і за державу,-
боляче всім, як і мені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906892
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2021
автор: геометрія