Знову кличе безодня та манить
Чорно-вогняним пекла теплом,
Спопеляючи й Душу поранить,
Оповивши терновим вінком…
Зазомбовано йду до безодні,
Розуміючи заклик на смерть,
Почуття розгубивши холодні,
Знов ступаю в її круговерть…
Оповите тонкою Душею,
Тіло тлінне безмовно кричить,
Бо прикрите сирою землею,
У безодню з життям полетить…
В негараздах обвуглені крила,
Навіть Ангелам не розпрямить,
Суть життя, яку не захистила,
Вже й безодня не хоче впустить…
То ж піду по дорозі життєвій
Вже до вічності, мабуть, межі,
Не піддавшись спокусі миттєвій,
Віднайти щоб безсмертя в вогні…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
2.03.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906645
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2021
автор: Lilafea