На гiлцi смуток хилитається
Натомлений так довго жити.
І тихо вiтер намагається
Останнiй подих заглушити.
Повiльно пальцi клякнуть крицею
І груди зводить вiд самотностi.
І йде душа вiд долi ницої
В короткий шлях до безтурботностi.
Вкриває нiч туману саваном
І клiпа зорями-очицями
І з виразом наївно вдаваним
Вважає що це тiльки сниться їй.
Та сон знайомий до нестерпностi
До збудженої непритомностi.
До визнання чужої зверхностi
І на буття вiн схожий повнiстю...
І не сховатись,не закритися
Вiд того, що вже стало звершенням
А можна тiльки лиш змиритися
Із мук чужих простим завершенням.
Та скоро ранок має статися
Прогнавши ночi сiрi тiнi.
І будуть весело гойдатися
Птахи на зморщеному тiлi.....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906572
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2021
автор: Сергій Аліс