Душа вже в Небо нині полетіла,
Навіть журливим птахом не кричить,
Стражденно вчора хоч й боліло тіло,
Що бездиханно-немічне лежить…
Нетлінну Душу справді не турбує,
Куди зложить життя свого печаль,
Лише простору нині справді потребує,
Молитви, щирості та вдячності мовчань…
Сльозами їй ніколи не вмиватись –
Гірких й рясних Душа не потребує сліз,
Лише на Бога завжди хоче сподіватись,
На Ангела, щоб вчасно в Небеса відніс…
Вже туга й розпач наш їй не потрібен,
Бо недоречний навіть тілу без душі,
Не хоче чути, щоб над нею лементіли,
Чи й зупиняли на останньому путі…
Погодьтесь, плачемо ми справді щиро,
Лише себе без неї пожалівши сироту,
То ж Душу рідну ми до Бога відпустімо
У Новий Світ – в бездонну Неба висоту…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
1.03.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906521
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2021
автор: Lilafea