хоч розводить мостами, докупи зведе магістралями,
переляки спонтанні втікають зсудомленим днем.
між амбітних надій, розчарованих мін шкодували ми
витрачати життя на доведення цих теорем.
з часом хованки всі остогиднуть, мета стати зрячою
марно блимає, сліпить – мутує пошкоджений ген.
ти в мені остигаєш вчорашною тіла гарячкою,
я збагачую киснем потоки яремлених вен.
не стражденні романтики і не цинічні прагматики,
захаращені, вільні, у головах музика й гул.
часом квіти у нас проростають взаємостигматами,
не кривавлять лише, як притиснуті щільно, впритул.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906481
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2021
автор: Сніг_на_голову