Не бачив її двадцять років,
Одружений, мов й не кохав…
Дружина чимось навіть схожа –
От підібрав так підібрав!
Не бачив і майже спокійний,
Наче забув і все гаразд.
А потім випадкова зустріч –
Доля випробує всякчас.
Як жив без неї всі ці роки,
Не бачив посмішки її…
Не чув той ніжний рідний голос,
Серце палає у вогні…
Намилуватися не може –
Тоне в безмежності очей.
Вона, як і була – красуня,
А він не юний вже орел…
Перше кохання, що ж ти робиш,
Для чого доля їх звела?
Вона заміжня, він жонатий…
Між ними прірва пролягла…
Поговорили – час безцінний…
І кожного чекає хтось…
У неї син, у нього донька,
Чого змолоду їм не жилось?
Роки, звичайно, не вернути…
Вони шліфують, чомусь вчать…
Перше кохання не забути,
Разом не бути їм ніяк.
У кожного своя дорога,
Свій шлях обрали вже давно…
Він лише сказав ненароком:
«Найкраща – ти, тебе люблю…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906412
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.02.2021
автор: