Я проснулась рано - рано,
в вікнах ще сіріло...
За вікном щось вже стогнало,
і гучно скрипіло...
Я неспішно з ліжка встала,
до вікна підбігла...
Під вікном там щось стогнало,
ще й не було світла...
Одяглася я неспішно,
у якійсь тривозі...
Щось в садку моїм блищало,
в снігу на морозі...
Обережно в сад пішла ,
розглядалась, звісно...
Пташка там якась лежала,
і пищала слізно...
Пташку в руки я взяла
до грудей притисла...
Притулилася вона,
й відразу притихла...
В хату з пташкою зайшла,
у крісло поклала...
Її вкрила, як могла
і вона заснула...
Довго спала пташка та,
тихо і спокійно...
Я їй їсти принесла,
й водички попити...
Насторожено вона
на мене дивилась,
та коли я відійшла,
поспіхом наїлась...
Коли пташка ожила,
то вже й заспівала:
"Сінь - сінь- сінь!"- почула я,
й мені легше стало...
Лиш два дні в мене жила,
ніби вже й привикла,
Та як тільки "ожила",
зразу ж й полетіла...
Це вівсяночка була,
або ж "канарейка",
як горобчичка мала,
гарна і маленька...
Десь читала колись я,
що ці малі птахи,
про наближення весни,
сповіщають перші...
Зимова пригода ця,
мене звеселила,
Про прихід весни вона,
мені нагадала...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906310
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2021
автор: геометрія