Сьогодні заясніло,
давно так не було...
Торкнулося несміло
до серденька мого...
Хоч ніби ще й зарано,
сьогодні ж ще зима...
Та стало любо - мило,
бо це ж іде весна...
Пішла я на подвір"я,
вдивлялася увись...
І гілля шурхотіло,
так, як було колись...
Коли я молодая,
й веселою була...
І в серденьку буяла,-
весна, моя весна...
Спішила у дорогу,
наповнена тепла...
І дякувала Богу,
що вже прийшла весна...
Й за те, що мала сили,
і тисячі доріг...
Здавалося, що крила
несли мене в політ...
Та раптом щось кольнуло
мені у правий бік...
І мало не зіпхнуло
мене через поріг...
Отож, я зупинилась,
поглянула увись...
Й сказала собі щиро:
-Не упади, дивись...
Неспішно походила,
й подумала ще раз:
Чому, як кінь несеться,-
цей невблаганний час?..
Та радість вже буяла,
у мене на чолі...
і я неспішно стала
й вклонилась до землі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906186
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2021
автор: геометрія