Двері у Підвал: Передмова

В  ліс  ти  темний  не  ходи.
З  Пітьми  Духів  не  Буди,
а  то  Станеш  одним  із  Них.
Будеш  оглядатися  завжди.

Життя  -  це  гра  для  дурня
Комедія  для  багатих
Трагедія  для  бідних
та  Мрія?  мрія  для  мудрих
Дим  всередині  тебе  гарячий  і  щільний,
він  наче  Душа  в  Тобі,  і  Ти  спокою  сповнений.
"-  Це  що  цигарка?  Як  ти  можеш  дим  вдихати?"
(я  б  краще  смоктав  груди  Твої,  аніж  ці  димні  сóски
я  б  краще  розмалював  Душу  тобою,
аніж  легені  чорною  смолою)
"-  А  знаєш?  А  Я  б  дала,  бо  це  найдивніший
і  найвідвертіший  комплімент  взагалі,
який  тільки  й  придумати  можливо.
І  Найкращий,  бо  в  Ньому  є  як  Тіло,  так  і  Душа.
І  Ти  б  носив  Мене  постійно  на  руках,
щоб  мати  доступ  до  грудей  на  губах."
ніяка  світова  свідомість  не  зростає,
суха  трава  за  подругу  у  голові  вбитій,
Тубус  м'який  -  "самотність"  означає,
ви  Всі  мене  дратуєте  Стоп,  "Ша!"
я  встаю  з-за  стола,
і  задихаюся,  бо  кисню  нема
бо  дим  в  гору  піднімається
бо  Хімії  простий  заручник
а  Дух,  дух  то  літає  в  нім
В  ідеалізованому  образі
крик  Душі  носиться  німий
-  Дивись  на  Мою  силу.
Як  Я  Тебе  Вдихаю  знову,
хоча  цього  не  потребую.
Ти  Приходила  Всю  Зиму.
Сива  і  вся  в  морщинках,
не  Йшла  на  зимній  відпочинок,
через  занадто  Сонце  низьке,
щоб  начерпати  достатньо  Сили.
Все  приходила  до  Того,
хто  без  Тебе  ж  згине.
Так,  Я  вже  Все  Написав.
Навіть  "більше",  аніж  хотів.
О',  Боги,  та  Я  Всесвіт  Створив,
і  тим  Себе  в  глухий  кут  завів,
бо  Тепер  не  знаю  про  що  ще  написати,
та  на  які  Питання  ще  відповісти.
Бо  Все  було  так  або  інакше
описано  в  "Метаморфозах".
Моє  Прокляття  -  Я  владний
написати  римовану  прозу,
а  нічого  з  метафор  багатогранних.
-  Ні,  не  ріж.  Постривай,  що  Ти  Робиш?
А  як  же  Сезон  "Найкращий,  Останній"?
Для  чого  ж  Ти  перегноєм  ями  від  зсувів
на  схилі  південному  засипав-загортав?
Все  носив  Її  на  спині  в  мішках
Все  ходив,  стежки  топтав
Все  книги  слухав  -  Голоси  глушив
"Рукопис,  знайдений  у  Сарагосі"
так  і  не  Дослухав,  а  Мені  цікаво,
чим  все  кінчилося  там,  що  було  далі.
Від  першого  тепла  і  до  міці  морозів,
Ми  будемо  лежати  і  дивитися  на  Зорі.
А  Ти  будеш  Розповідати  Мені  про  Ті,
що  кружляють  навколо  Них  Світи  далекі.
Я  більше  Забувати  не  Буду,  тепер  вже  -  Ні.
І  Зараз,  Ні,  Я  на  Тебе  не  Ляжу,
і  Ти  Мене  не  Розмалюєш,  Знай.
Ти  ж  Чуєш,  як  Птахи  вже  Співають?
-  Що  ж,  що  ж  Ти  Твориш.
Всього  хвилинами  Існуєш,
така  Реальна  і  Близька.
Ніжністю  і  М'якістю  Пахнеш,
як  Мені  ще  ж  саме  Чим  Описати?
А  потім  Зникаєш,  розчиняєшся,  невже
боляче  дивитися  на  Того,  хто  вбиває  Себе?
Чому  ж  Ти  приходиш  саме  Тоді,
саме  перед  тою  наругою  кривавою?
Це  все  Дурня  така,  чим  я  займаюся,
Бідна,  а  Ти  нічого  і  не  розумієш
(що  Ти  саме  Таке,  ким  Створене)
Я  -  Вогонь,  Ви  -  Ворони  наді  Мною.
Я  -  Пілігрим,  мудрець  28-й.
В  морях  загублений,
пісками  втоплений
без  своєї  направляючої  Зорі,
котра,  як  Маяк  світить,
О',  але  Ні,  не  Мені
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=jczYq1hZUFU[/youtube]
25.02.2021

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906139
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2021
автор: Enol