як стигле гроно долу гне лозу,
так тягне до землі чуже сумління_
чави останню награну сльозу,
поставивши погорду на коліна
і чорні зерна слів перебирай,
під поглядом з трикутника холодним_
>
досліджено глибини темноводні_
розвіяно гар спалених мостів_
гули роями сонми голосів
забутих,
кинутих осіннім листям ватрі,
дотичних до розчахнутої долі_
>
мовчиш, актор уявного театру¿…
мовчи.
схились в покорі.
не поруш
дзвінкої тиші, що змиває бруд_
ще кілька вічностей і вибухне саторі
аби скінчити сміхом самосуд_
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906078
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2021
автор: Ки Ба 1